Хто посадив кочубеївські дуби достеменно невідомо. Існує декілька версій. Згідно з однією, дуби як алею ніхто не саджав, а Кочубеї тільки прорубали рівні просіки по обидва боки від дубів для проїзду. За іншою версією, дубова алея, яка прикрашала в’їзд до садиби Кочубеїв була посаджена полтавським полковником Іваном Іскрою, і генеральним суддею Василем Кочубеєм до дня народження останнього, ще до Полтавської битви. У 1861 році дубова алея налічувала 68 дерев. Місцями вона переривалася. В різних рядках її росло 7, 19, 42 дуба (до яких входило і три нині уцілілих велетні). Крізь алею простяглася дорога, що повертала від нинішньої автотраси Полтава — Гадяч навпроти села Проні і вела через Миколаївський ліс прямо до князівської садиби.

Документація на дуби ведеться тільки з початку сорокових років минулого століття. Відповідно до неї у ряду було п’ять дерев. Одне з них, яке виділялося найбільшими розмірами, так званий Маріїн дуб, або дуб Мазепи, що ріс у вибалку неподалік дзвіниці Миколаївської церкви в 1934 році підпалила блискавка і він згорів. За народною легендою, саме під ним юна Маруся-Мотря Кочубеївна чекала свого коханого — гетьмана Івана Мазепу. Нині під охороною держави знаходяться останні чотири дуби. Три з них ростуть рядком, один окремо, ближче до Диканьки. Дуби-велетні мають вік 600—800 років. Діаметр стовбурів 1,5-1,8 м, висота — 20-22 м. Є пам’яткою природи з 1964 року. Одне з дерев, середній в групі дуб, з 1970-х років суховершить. Попри лікування, дерево поступово гине.